3 лютого лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя провів зустріч зі студентами міста Луцька, спрямовану на відкриту розмову з молоддю.

DSC_0223

Тарас: «Тема нашої зустрічі «Моє майбутнє в Україні». Вона є нашим фарватером. В рамках цієї теми хотілося б відповідати максимально широко. Вона стосується і особистісного розвитку в нашій країні, ми можемо поспілкуватися на тему еміграції, варте воно того чи ні, ви можете висловити свої думки. Проте це не головне. Окрім цієї теми ви можете ставити будь-які запитання. Я завжди акцентую на цьому – я готовий відповідати на все, лише в рамках норм моралі. Я сподіваюсь, що вам буде цікаво почути мої відповіді, які я намагатимуся зробити максимально чесними і максимально відвертими. Власне, такого ніколи не буде на концертах, тому що на концертах я співаю, а тут ми говоримо!»

Перш за все, студентів звісно цікавило, чому саме зустрічі такого типу лідер «Антитіл» вирішив влаштувати, адже це «не формат». На це питання була дана чітка відповідь.

DSC_0213

Тарас: «Ви знаєте, я не далеко від вас втік, бо сам не так давно був курсантом. Мій вік зупинився десь на 25 році життя, тому по способу мислення, по смаках ототожнюю себе з вами. Мені цікаво приїжджати спілкуватися і ділитися з вами якимись думками. Окрім того «чому саме поїхали спілкуватися?» – тому що ми вирішили виокремити цей формат контакту вас зі мною, а мене з вами відповідно. Розумієте, на концертах таке зробити нереально. Там я або співаю, або фотографуюся з вами і роздаю автографи. Це класно насправді говорити і зустрічатися з вами!»

Тарас Тополя – один із найвідоміших виконавців на українській естраді. Його пісні, обожнювані багатьма, вивчаються напам’ять, його концерти збирають аншлаги у Києві, Львові, Харкові, сама постать співака – надзвичайно неординарна. Студенти луцьких університетів, зацікавлені музичним життям Тараса, задали йому декілька питань, пов’язаних саме з творчістю.

DSC_0205

Студент/-ка: «З чого почалося твоє захоплення музикою? Чи пам’ятаєш ти свою першу пісню?»

Тарас: «Почалося воно, знаєш, якось само собою. В 6 років мама відвела мене на скрипку і, власне, з того часу все моє життя пов’язане з тими «аудіо вібраціями». Спочатку грав на скрипці, потім десь в ансамблі, потім співав в хорі, а пізніше нарешті перейшов до колективної творчості, яка вилилась в «Антитіла». Тепер щодо пісні. Мій брат двоюрідний, він старший за мене на 7 років (мені тоді було 6, а йому 13) разом своїми хлопцями, а це ж були 90-ті роки, слухали всякий «русскій рок» типу ДДТ, Віктора Цой та інших. Я, власне, тоді музику взагалі не вибирав, тому я слухав те, що слухали ті, які були поруч зі мною. Так от я наслухався тоді цих пісень і в 6 років написав пісню. Якщо ви знаєте Цоєвський мотив «..если есть в кармане пачка сигарет..», то я зробив щось типу «..жизнь удалась, если Прима в кармане..». Отаке я написав від руки на листочку і прибіг показати бабусі, яка м’яко натякнула, що не треба такого писати більше, а брат сміявся з мене і бігав показував своїм друзям, і вони всі разом «ржали» з мене, називали «дєлавой пацан такой». Ось і все».

Студент/-ка: «Чи пам’ятаєш ти свій перший виступ? Що ти відчував тоді?»

Тарас: «Так, це було в 6 років, коли я виступав зі скрипкою. Відчував страх, напевно, на мене ж дивилась вчителька, мами інших дітей, моя мати дивилася. Вже коли вийшов на сцену з командою –  тремтіння, переживання, нервував. Та й досі, якщо чесно, перед кожним концертом нервую добряче.»

Студент/-ка: «Як справляєшся з хвилюванням? Чи є у вас із командою якісь забобони?»

Тарас: «Якщо сильно хвилюєшся, то ти ніяк не справишся з цим, можливо треба вийти  на сцену і просто перестати хвилюватися!) Валер’янку теж, між іншим, не п’ю. Забобонів нема абсолютно. Єдиний забобон – то репетирувати гарно, щоб потім вийти на сцену і гарно виступити, бо якщо ти граєш погано чи співаєш погано, то ніякі ритуали перед виходом на сцену тебе не врятують!»

Студент/-ка: «Чи задумувався ти про створення пісень англійською мовою для розширення кола слухачів?»

Тарас: « «Антитіла» з самого початку позиціонували себе виключно як україномовний гурт. Нам немає проблеми написати англомовну пісню і, можливо, так і станеться колись, ми видамо якийсь сингл, на якому робитимемо акцент десь закордоном. Я звичайно хотів би, щоб «Антитіла» слухали всі. Якщо так складеться доля, то чому б і ні… Звичайно, хотілось би, щоб як співається у нас у пісні «Все красиво» і Манхеттен і Бруклін танцювали гопака, а топ-менеджери Apple знімали вдома кеди і одягала вуса!) Але як воно там станеться колись, можна тільки гадати.»

DSC_0220

Проте не лише творчість цікавила молодь міста Луцька. Деякі питання так чи інакше стосувалися України, української мови та життя тут, на нашій Батьківщині.

Студент/-ка: «Зазвичай ти спілкуєшся українською мовою, а твоя дружина – російською. Чи чув ти про таке явище як «білінгвізм»? Якою мовою спілкуються чи будуть спілкуватися твої діти?»

Тарас: «Зазвичай публічно я спілкуюся українською, це власне 99.9%. Проте я володію вільно і російською. Перш за все вважаю, що мова – це засіб комунікації. Українська мова – моя рідна мова, це мій засіб пропаганди якоїсь ідеології. Говорячи цією мовою, я пропагую її. З дітьми я спілкуюся виключно українською, а ось жінка може і російською, тому діти наші власне і будуть «білінгвістами». Якщо раніше в різних ситуаціях я міг переходити на російську, то тепер принципово спілкуюся українською.»

Студент/-ка: «Що ти думаєш про квоти на україномовну музику на радіо? Чи дасть це поштовх для розвитку україномовних виконавців? Чи, можливо, вже дало?»

Тарас: «Звичайно я позитивно відношусь до цього, адже я не бджола, яка проти меду виступає, бо насамперед я українською мовою співаю. Стосовно української музики – це звичайно дасть певний поштовх: буде конкуренція  між виконавцями, ми будемо обирати того, хто крутіший, у кого якісніший продакш, у кого крутіша пісня. Тобто все це з’явиться, бо ринок з’являється тоді, коли певні гравці роблять певні кроки в цьому напрямку (як телеканал М2).»

DSC_0207

Студент/-ка: «Кожен американець має свою американську мрію. Чи є у тебе, як в українця, твоя українська мрія?»

Тарас: «Моя українська мрія полягає в тому, щоб мої діти залишилися на Україні. Залишились тут не тому, що я в них паспорти заберу, а тому що тут гарно, тому що тут вони зможуть реалізувати себе, тому що тут поважають і цінують людську гідність, створюють умови для розвитку і науки, і культури,  і мистецтва,  тому що тут економіка хороша. Дуже хочеться, щоб вони тут залишилися. Проте я знаю, що я дам їм всі можливості для вибору. У них будуть візи і американські,  і європейські, але я хочу, щоб вони свідомо залишилися в Україні. Більше того, я хочу, щоб не тільки мої, а і ваші діти залишилися тут. А так буде так чи ні залежить в тому числі і від нас!) Майте цю мрію так само, як і я!!!»

Ось такими словами і завершилася розмова з лідером гурту «Антитіла» Тарасом Тополею. Ми були щиро раді, що така особистість завітала до нашого міста. Тарас – надзвичайно приємна і відкрита людина, яка була, є і буде свідомим українцем. Ми вважаємо це гідним поваги і наслідування.

DSC_0232

DSC_0234

DSC_0246 

AL STUDENTS’ VIEW

“..Я НЕ БДЖОЛА, ЯКА ПРОТИ МЕДУ ВИСТУПАЄ..”

One thought on ““..Я НЕ БДЖОЛА, ЯКА ПРОТИ МЕДУ ВИСТУПАЄ..”

  • 08.02.2017 at 09:28
    Permalink

    Дякую! Дуже цікаво!

    Reply

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *