Цьогоріч, за доброю традицією, викладачі кафедри прикладної лінгвістики вирішили поїхати до міста Дубно і відвідати славнозвісний Тараканівський форт. Одні пов’язували ці місця з іменем М.В. Гоголя, адже саме під Дубенським замком відбувались події, описані у повісті «Тарас Бульба», інші згадували про впливових та казково багатих князів Острозьких та Любомирських, дехто пригадав, що саме у Тараканівському форті знімали сцену зі схованкою кобзарів у фільмі «Поводир».

Попри доволі прохолодну погоду, «втомлену» маршрутку та буркотливого водія, ми швидко дісталися Дубна, адже місто знаходиться лише за 55 кілометрів від Луцька. Наші поїздки ми завжди поєднуємо з корисною справою – профорієнтацією. Цього разу ми завітали до Дубенської СЗОШ І-ІІІ ст. № 5 з поглибленим вивченням іноземних мов. Нас радо зустрів директор школи, Петро Янок, який разом із педколективом організував зустріч зі школярами 10-11 класів. Перед учнями виступила завідувачка кафедри прикладної лінгвістики Ірина  Біскуб, доценти кафедри Юрій Линник та Діана  Каліщук, які розповіли присутнім про роботу кафедри та перспективи її розвитку, навчальний процес та життя студентів. По завершенню зустрічі виявилося, що донька директора школи – випускниця спеціальності «Прикладна лінгвістика». Це лише додало теплоти і невимушеності спілкування.

З почуттям виконаної важливої справи і легкою душею ми вирушили до Тараканівського форту. Ми багато чули про це незвичайне місце, але те, що ми побачили, вразило своїми масштабами, величчю і дивовижними відчуттями, так нібито ми знаходимося у часовому порталі, який у будь-який момент може відкритися і перенести нас у середину 19 століття, коли Головне інженерне управління при міністерстві оборони Російської імперії під керівництвом Е. Тотлебена вирішило укріпити кордони і розпочало будівництво форту. В 1860-х роках починають нарощувати пагорб для його зведення, а вже 1885-1890 стали роками його побудови. Форт мав власну лазню, пральню, пекарню, лазарет на 28 ліжок, каналізацію, водогін і досконалу систему вентиляції. У 1901р. на території форту зводять гарнізонну церкву у візантійському стилі у казематах центральної казарми. Всередині знаходилось величезне двоповерхове приміщення, куди досі веде кам’яний тунель. Там розташували житлові, складські та господарські приміщення для артилерійської роти та штабу коменданта форту. Периметр форту складений з, так званих, безпечних казематів, які слугували ще й для підтримки головного фортечного валу, на якому знаходились вогневі позиції.

Блукаючи тунелями, галереями, дивовижними кімнатами, одна з яких кругла зі стелею у формі купола, без жодного кута та стовпом посередині, ми опиняємось у світі містичного, незрозумілого і, водночас, величного. Недаремно це місце вважають одним із найзагадковіших та найстрашніших в Україні з його все ще діючими пастками, підземеллями, у яких німці проводили військові експерименти, а дослідники невідомого досі шукають потаємну кімнату з електрогенератором, який заховали під час війни, і вірять, якщо потрапити в зону його дії, можна подорожувати у часі.  Ще одна дивна річ: за планом уся споруда має форму ромба зі сторонами приблизно 240 метрів, а на світлині форту з висоти пташиного лету має форму ковчега. Звісно, ми б ніколи не дізналися про усі цікавинки й історичні факти без допомоги нашого гіда, колишнього військового, Петра Камінського, який знає усе про минуле форту і має відповіді на будь-яке питання. Час пролетів непомітно, почав накрапати дощик, підганяючи нас залишити це місце у тиші і спокої, наодинці з вітром і шелестом осіннього листя.

За десять хвилин ми вже в Дубно і вирушаємо на екскурсію Дубенським замком, одним із найстаріших в Україні, який до цього часу несе у собі риси середньовіччя. Замок ніколи не був узятий приступом, оскільки був міцно укріплений з одного боку 73 гарматами, а з іншого – р. Іква. Хоча територія музею невелика, простягається лише на 300 метрів, та на ній розташовані два палаци – Острозьких та Любомирських, каземати, а також невеличкий музей і виставка історії тортур та покарань, відвідати яку ми люб’язно відмовились.

Дорогою додому нас не полишала думка: скільки ще в Україні є таких чудових, загадкових, прекрасних місць, яких годі й шукати; чому не цінуємо, не плекаємо, не вміємо шанувати, підтримувати і не дати зруйнувати того, що лишилося і може не лише тішити око та розум, але й приносити дохід державі. З такими змішаними почуттями втоми, гордості, смутку і радості від побаченого та дружнього спілкування з новими знайомими і колегами, ми повернулися додому. І хоча ми ще не вирішили, у який куточок України завітаємо наступного разу, ми впевнені, що знову відкриємо щось дивовижно прекрасне і неповторне, справжнє місце Сили.
Автори: ас. Новак В.Р., ст.в. Волошинович Н.В.

Подорожні нотатки: Дубно, Тараканівський форт

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *